Інколи жалкуєш про те, що через чи то історичні казуси, чи то цілком характерні для нашої країни дурні закономірності Україна не є частиною Європи. Не тому що там зарплатня більше і картопля дешевше, а тому що кожну цеглинку, яка має хоч якусь історичну цінність, бережуть там, як найбільший скарб. Ось бачиш, якими справжніми скарбами володіє давній Белз, і думаєш: «Ну був би він десь у Німеччині, була б то справжня туристична Мекка, усі церкви були б реставровані, вулиці виблискували би чистою бруківкою, і у ліхтарях усі плафони були б цілими!» Але, на жаль… Облуплені фасади історичних пам’яток, суцільні ями замість доріг, розбиті ліхтарі… І відчуття дуже віддаленої від будь-чого глухомані, з якої біжить молодь і де більш-менш пристойний вигляд мають тільки діюча церква та магазин горілчаних виробів. Дивний тандем? Та ні, у провінційних містечках України народу залишається тільки пити гірку та молитися. А за три кілометри звідси – Євросоюз…

На в’їзді до міста вас зустріне святий Венсан

Отже, пишемо ми про те, що бачимо. А бачимо, що колись славні міста і містечка України з багатою історією та великою кількістю архітектурних пам’яток все більше і більше убожіють. І кінця не видно. Точніше, здається, що це – тільки початок. Початок кінця.

Ви не думайте, що хочеться когось образити, адже хочеться лише, щоб Україна була красивою. І якщо вже малювати ідеальну картинку, де в нашій країні не плюють на тротуар і не крадуть з бюджету, то в такій Україні Белз був би справжньою туристичною перлиною, куди б привозили автобуси зі школярами і розповідали би, що «звідси пішла земля руська», адже Белзу тисяча років.

Будинок, до якого приставлена реклама, має такий стан, наче йому теж тисяча років

А давайте перейдемо від лірики просто до фактів. Отже:

1. Белзу справді тисяча років! Чомусь в усіх статтях про місто цей факт особливо підкреслюється, наче нема в Україні більше міст, яким понад тисяча років… Ні, це добре, але ж в історичній науці прийнято датою заснування міста вважати дату першої писемної згадки. А вперше місто згадується у «Повісті временних літ», коли у 1030 р. «Ярослав Белз взял». Це той Ярослав, що Мудрий. Якщо князь взяв місто у 1030 р., то значить до цього часу воно вже існувало. На цьому і ґрунтується думка, що Белз виник раніше 1030 р. Звичайно, але це можна сказати про будь-яке місто, яке згадується у літописах. Але чомусь накинули віку лише Белзові. Є в нас думка, що хтось просто поспішив розпиляти бюджетних коштів, які можна виклянчити під такий ювілей. Адже хтозна, що у тому 2030 році буде?

2. Белз – княже місто. Колись Белз був княжим містом у складі Галицької Русі. А це, як ви розумієте, набагато більше, ніж сучасний обласний центр. А виникло Белзьке князівство у 1170 р., і першим князем був Всеволод Мстиславич, рідний брат засновника Галицько-Волинського князівства Романа.
Показником значущості Белза є й той факт, що донька і онука Всеволода Мстиславовича, Олена і Гремислава відповідно, були польськими королевами. Отак.

Пам’ятник тисячоліттю Белза у Замочку

3. Колись у Белзі був замок. А яке ж це середньовічне місто без замку? Але від нього, на жаль, залишилася тільки назва місцевості – Замочок. І зараз у Замочку замість замку знаходяться цікаві пам’яткі – церква Миколи і каплиця Святого Валента. (Про них розкажу нижче.) Замок був зруйнований монголо-татарами у 1241 р., після відродження міста проіснував довгий час, доки (разом з багатьма іншими спорудами) у 1655 р. не був зруйнований козаками Богдана Хмельницького. Слід додати, що на початку XVIII ст. місто спалили також і шведи.

4. Найбільш шанована святиня Польщі – родом з Белзу. Найбільш шанована поляками ікона, написана, за легендою, самим євангелістом Лукою, – Ченстоховська Матір Божа – походить з Белзу. Саме так. У церкві белзького замку зберігалася ця ікона, доки у 1382 р. її не вивіз польський князь, намісник Угорщини, Владислав Опольчик. Йому, бачите, видіння було, щоб він переніс ікону до Ченстохової. Ось звідки пішла мода розбазарювати стародавні українські ікони за кордон (ну, жарт).
Зараз у Белзі зберігається копія ікони, подарована поляками у 2006 р. Ну, хоч так.

Каплиця Святого Валента (чи то Валентина), де зберігається копія ікони Матері Божої Ченстоховської

5. Белз – місто з привілеями. У 2 половині XIV ст. Белз мав право сховища солі, тобто був монополією на купівлю та перепродаж солі. А вона у той час була ну ду-у-уже дорогим товаром. Це давало місту дуже великий прибуток. Ще багато привілеїв було у міста, адже у 1377 р. Белз отримав магдебурзького права, яке було підтверджене у 1509 р. Тут проводилися ярмарки і торги, місто мало право збору мита за переїзд мостом через річку Солокію, а також збору королівського мита від продажу зерна. Так, були гарні часи… А зараз бюджет міста нема чим наповнювати зовсім – тут нічого не працює.

6. Белз – місто без корінних мешканців. У 1939 р. у результаті полюбовної домовленості Сталіна і Гітлера, відомої як пакт Молотова-Ріббентропа, Польщу було покремсано цими союзниками і Белз опинився на окупованій німцями території Польщі. Уздовж річки Солокії був прокладений кордон СРСР і Третього Рейху. Після війни Белз став польським, але у 1951 р. Польща та СРСР «махнулись не глядя», і поляки подарували Україні Белз (а також Угнів, Варяж і Кристинопіль-Червоноград), а ми їм – якісь Устршики Дольні (та не якісь, а розвинений зараз гірськолижний курорт – так, пощастило Устршикам більше, ніж Белзу). Так от. Весь прикол у тому, що міста передавалися один одному порожніми, без людей, які були усі поголівно відселені. У 1947 р. з Белзу вивезли всіх українців, завезли поляків, а після 1951 р. вивезли всіх поляків, і завезли вже інших людей, українців і не тільки, тобто Белз був заселений абсолютно новим, некорінним населенням, що прийшло з інших місцевостей не тільки Галичини, а й усього Радянського Союзу. Отака весела політика.

Так виглядає середмістя Белза із Замочку

П.С. Додам, що після того, як опинився у СРСР, Белз став райцентром Забузького району. І був їм до 1962 р., коли опинився у Сокальському районі як просто місто. Так почався остаточний занепад княжого Белза.

7. Белз – єврейське містечко. Ну, як і будь-яке містечко Галичини. Колись, у 1655 р., після розгрому міста Богданом Хмельницьким, прийшов Белз у занепад, і треба було його якось розвивати. А розвиток там, де торгівля. А торгівля там, де євреї. От і дозволили їм селитися у центральній частині міста, щоб вони його (місто) підняли. І вони підняли. Так, що на початку ХХ ст. складали більшість населення Белза (хоча це характерно для більшості містечок – чого я дивуюся?). Треба нагадувати, що сталося з ними усіма у середні ХХ столітті?
Від колишньої громади залишилися тільки декілька мацев (надгробних каменів) на місцевому кіркуті (цвинтарі) і одна з найпопулярніший єврейських мелодій світу – «Майн штейтеле Белз». Хоча… Не все так просто, є ще дещо:

На цьому цвинтарі поховані хасидські святі – цадики

8. Белз – місто, куди прийде месія. Так. Колись тут оселився Шолом Рокеах (або «Сар Шолом» – «Князь Світу»). Він був белзьким рабином у 1817-1855 рр., а після смерті був визнаний цадиком (святим). У хасидизмі цадики шануються найбільше, їх культ – одна з основ хасидизму. Після Другої світової війни центр хасидизму белзького напряму перемістився до Ізраїлю, але зараз Белз відвідують до 10 тисяч паломників на рік з усього світу, які тут навіть побудували собі готель. І хасиди белзького напряму вважають, що прихід месії на землю почнеться саме тут, у Белзі. Може він врятує місто? Принаймні, місцеві мешканці дуже сподіваються, ні, не на месію, а на паломників, які хоч якусь копійку місту дадуть. Але є одне «але». Вважається, що месія прийде до белзької синагоги. А її розібрали у 1951 р., і на її місці зараз спортмайданчик. Ну хіба міг хтось це передбачити? (Кажуть, що німці хотіли підірвати синагогу, але вона не піддавалася, тоді вони наказали євреям самим розібрати її по цеглинці. А у 1951 р. українці вже дорозбирали те, що самі євреї не встигли при німцях. Ось так.)

Белз. Могили цадиків на єврейському цвинтарі

Белз. На цьому цвинтарі поховані хасидські святі - цадики

Белз. Будинок для розміщення паломників-хасидів та проведення богослужінь

9. Белз – знакове місто для уніатства і російського православ’я. Перший канонізований святий російської православної церкви Петро Ратенський (від місцевої річки Рать) – уродженець Белза, точніше, його околиць. Митрополит Київський і Всея Русі, що переніс митрополію з Києва до Володимира, а потім до Москви. Зарахований до святих він був у 1339 р.
Тут же, у Белзі, у 1590 р. православний єпископ Львова Балабан вперше порушив питання про унію з Римом (майбутню Берестейську унію) на таємній зустрічі єпископів.

10. І про головне. У Белзі збереглося до 50 (за деякими даними) історичних та архітектурних пам’яток, п’ять з яких мають загальнодержавне значення. Згадаємо ж про деякі.

Місто має декілька історичних частин, кожна з яких у свій час відігравала провідні ролі: Замочок – місце, де було закладено давній Белз, де колись був замок, Середмістя – серце міста з ринковою площею, ратушею і монастирями, Люблінське передмістя – місце проживання єврейської громади.

Загадкова вежа та порожня ринкова площа

Якщо приїхати до Белза автобусом, то з автостанції відразу потрапляєш у Середмістя, де першою тебе зустрічає вежа, збудована у 1606 р. Це шестигранна цегляна споруда з білокам’яними вікнами і порталом. Дехто вважає, що це колишня каплиця, а інші – що це колишнє сховище земських книг. Точного призначення вежі ніхто не знає. Як би там не було, а вежа має більш-менш пристойний вигляд, тобто принаймні ззовні відреставрована.

Йдемо далі й виходимо на ринкову площу, на якій деінде збереглися залишки старовинної забудови. Так, ринкові площі маленьких міст завжди вирізняються затишною атмосферою, чого не скажеш про белзьку площу. Якась вона порожня, сумна і занапащена. На наш погляд – нічого цікавого (на превеликий жаль).

Найпривабливіший куточок Ринковой площі – залишки монастиря домініканців: дзвіниця, колишні келії (нині – ратуша), а між ними виглядають руїни костелу

Аж от у кутку бачимо веселих кольорів барокову споруду, яка насправді є колишньою дзвіницею костелу монастиря домініканців. Костелу пощастило менше, ніж дзвіниці, – його майже нема. Ця споруда XVI ст. була зруйнована у 1944 р., коли в неї влучила авіабомба. І тепер ці, можна сказати, романтичні руїни непримітно туляться за яскравими фасадами дзвіниці і колишніх келій, які тепер є ратушею.

У безпосередній близькості до домініканців розмістилися домініканки. Жінки залишили по собі більш цільну пам’ять, адже їх Бог вберіг від авіабомб, хоча цей монастир теж постраждав у війну. Головна споруда монастиря – Миколаївська церква (колись – костел Святого Духа, 1653) у стилі бароко з дуже красивим фасадом, на якому у нішах розташовані скульптури святих. Фасад костелу зараз якійсь облуплений, а бічні фасади вкриті риштованням. Здається, храм нещодавно реставрувався. І от знов. Погано реставрували? Поруч по вулиці ще є дзвіниця монастиря, теж якась чорна і сумна. Щодо келій XVIII ст., то вони зовсім вже кепський вигляд мають, наче війна закінчилася десь місяці три тому. Ех…

Споруди колишнього монастиря сестер домініканок

До речі. Чомусь домініканці (і не тільки) звалися «отцями домініканцями», а домініканки – «сестрами домініканками». Щось незрозуміла якась ступінь спорідненості з Богом у монахів різної статі. Якоюсь гендерною нерівністю віддає! Ну, це жарти. А зовсім поруч монастирі у Белзі розташували мабуть тому, щоб отцям і сестрам якось веселіше разом було.

Ще у середмісті збереглися старовинні будинки, серед яких є дуже цікаві. От якщо б Белз довести до ладу, то його центр був би дуже затишним і йти би з нього не хотілося. А так доведеться йти далі, у бік Люблінського передмістя.

Нехай вас не лякає слово «передмістя» – увесь Белз можна пройти за півгодини. По дорозі зазирнемо на християнський цвинтар, де збереглася одна з найкращих, на наш погляд, дерев’яних церков Львівщини – П’ятницька, побудована у XVII ст. Колись, у радянські часи, тут був розташований музей історії міста, а зараз церква – діюча. Поруч із нею є також дзвіниця ХІХ ст. На цвинтарі збереглися старовинні надгробки, а також невеличка каплиця.

П’ятницька церква на Люблінському передмісті

Йдемо далі, від християнського цвинтаря до єврейського. Саме тут збереглися могили цадиків, яким їдуть вклонятися хасиди. Судячи з усього, люди тут бувають кожного дня, тому що, не дивлячись на те, що нікого нема, горять свічки та лежать свіжі записки (або як вони там називаються). Кіркут огороджений огорожею, правда основна частина його – це просто порожнє поле, тому що надгробків збереглося не дуже багато. Поруч із цвинтарем знаходиться приміщення для прийому хасидів і проведення там богослужінь, але це вже сучасна будівля. Також слід сказати, що у середмісті є місце, яке позначене як «священне» і там колись розташовувався стародавній єврейський цвинтар (до 1846 р.), тобто цадики поховані вже на новому.

На Замочку: Миколаївській церкві пощастило – у ній відбуваються служби, а от у каплички справи гірші – вона нагадує людину, яка ледь стоїть на краю даху і от-от полетить

Тепер час прямувати на Замочок, щоб доторкнутися до найдавніших часів, коли Белз був містом княжим. Тут зараз розташований цілий комплекс споруд, до якого входять:
– Миколаївська церква, збудована у 1926 р.,
– Каплиця Святого Валентина (або Валента), збудована у 1935 р., і саме у ній зберігається копія вже згаданої ікони Ченстоховської (Белзької) Матері Божої,
– Вежа-дзвіниця (1933) із зображенням старовинного герба міста,
– Хресна дорога, збудована у 1938 р. Це мур навколо комплексу, який складається з чотирнадцяти фрагментів з Євангелія, де йдеться про шлях Христа на Голгофу, арок та двох каплиць. Каплиці розташовані якраз над річкою Солокією, і одна з них так сильно нахилилася, що, здається, от-от впаде у річку. Замість реставрувати, каплицю сором’язливо огорнули металевим листом. Але ж саме хресна дорога є найбільш вражаючою частиною цього комплексу.

Колись Христос страждав на хресному шляху, а тепер сама хресна дорога страждає від сучасних невігласів

Також тут можна побачити табличку, що на цьому місці знаходиться городище давньоруського літописного міста Х-ХІІІ ст. Белз. Тут трапляється багато археологічних знахідок.

Ну от і закінчилося наше перебування у Белзі. Думаю, що треба обов’язково побувати тут кожному, хто хоче дізнатися більше про Галичину, її історію. Нам дуже хочеться, щоб був Белз красивим, щоб не руйнувався, щоб приїздили сюди туристи, щоб люди тут мали роботу. Сподіваємось, що все так колись і буде.

Травень 2011