Путивль
Путивль… Якось так дуже по-давньоруському звучить це слово. І здається, що й час тут зупинився. Якщо не з Київської Русі, то з періоду розпаду СРСР точно. Нагадав Путивль чимось інше давньоруське місто – Новгород-Сіверський. Такий же віддалений від основних шляхів і важкодоступний у сенсі швидко і комфортно до нього дістатися. Так само має розкішний монастир у центрі міста з відреставрованими церквами і красивими клумбами. І так само все інше, крім монастиря, справляє не краще враження, тому що останніх років двадцять усього цього не торкалася рука доброго господаря. А ще трагічна кам’яна Ярославна, що плаче і в Новгороді, і в Путивлі. Так, дуже схожа доля багатьох українських міст…
Місцевість тут дуже мальовнича, гориста. Місто розташоване в основному на високому березі Сейму, і з міського парку відкриваються чудові краєвиди річкової долини з Молченським монастирем.
У літописі Путивль згадується вперше у 1146 р. у зв’язку з міжусобною боротьбою новгород-сіверських князів з чернігівськими. Але найвідоміша згадка про місто міститься у «Слові о полку Ігоревім» (1185). Саме тут, на міських стінах («на забралі»), плакала Ярославна, очікуючи свого коханого Ігоря. А виникло місто, звичайно ж, раніше. За даними археологічних розкопок – наприкінці Х ст.
З 1356 р. Путивль входив до складу Великого князівства Литовського, а у 1500 р. перейшов у володіння Московської держави. Тут проходив московський кордон, тому Путивль став сильною укріпленою фортецею.
Страждав Путивль у період російської смути. На початку XVII ст. тут, у Молченському монастирі, розміщувалася резиденція Григорія Отреп’єва – Лжедмитрія І. Мешканці міста були противниками Бориса Годунова, тому надали Лжедмитрію притулок.
Тоді ж, на початку XVII ст., Путивль став одним з центрів повстання під керівництвом Івана Болотникова, через що цар Василь Шуйський покарав путивлян. Потім місто спалили поляки.
Наприкінці XVII ст. Путивль був важливим стратегічним центром під час російсько-турецької війни, але вже на початку XVIІI ст. втратив своє військове значення і почав перетворюватися на звичайне повітове містечко. Хоча як економічний центр Путивль розвивався досить бурхливо.
У ХІХ ст. на економіку міста негативно вплинула відсутність тут залізниці. Немає її і зараз, що теж не найкращим чином впливає на сучасне міста.
До 1926 р. Путивльщина входила до складу Курської губернії Росії. Зараз більшість населення Путивльщини – росіяни (за переписом 2001 року – 54,6%). У 20-30-х рр. ХХ ст. тут існував автономний російський район. (Усього таких районів на 1931 р. існувало в Україні вісім. Потім вони були скасовані.)
Зараз місто здається покинутим. Якось тут не дуже велелюдно. Помітно, що роботи тут немає. Центр міста – типовий для провінційних маленьких містечок періоду пізнього недорозвиненого соціалізму із нашаруванням розрухи епохи незалежності. Примітивні житлові коробки, облуплені фасади будинків культури з вибитими шибками, купки матюкливої молоді з пивом… Ну, картина зрозуміла. А шкода, що так відбувається. Адже ж туристичного і культурного потенціалу тут дуже багато.
Почнемо з Молченського монастиря. Це таке місце, що зустрічаються у забутих богом українських регіонах доволі часто. Квітуча оаза, відгороджена кам’яним муром. Тут багато квітів; тут багато авто «прихожан», що справно їздять у неділю на зустріч з Богом; сюди вкладаються кошти. Спрямуємо свої кроки туди і ми.
Первісно Молченський монастир виник у 1405 р. за 20 верст від Путивля, над болотом Молче. У 1592 р. Молченська пустинь була спалена татарами, і наступного року монахи переселилися до Путивля. Протягом декількох років були зведені нові споруди, і монастир став справжньою фортецею. У 1604-1605 рр. тут розміщувалася резиденція Лжедмитрія І.
У ХХ ст. монастир був закритий, а з 1991 р. переданий церкві. Зараз тут активними темпами триває реставрація, і пам’ятки архітектури відновлюються доволі вдало.
Центральна споруда монастиря – собор Різдва Богородиці (1602-1604). Він є церквою-фортецею із усіма супутніми ознаками: на третьому поверсі, над вівтарем, тут було влаштовано бойову камеру з бійницями, а вівтарна частина виконана не у вигляді апсиди (напівкруглого фасаду), а квадратної високої вежі теж з бійницями. Взагалі церква виконана за принципом, характерним для так званого «московського бароко» – «восьмерик на четверику». Тільки тут відразу три «восьмерика» на трьох «четвериках». Дуже красива церква.
Інші споруди монастиря: надбрамна вежа (1602-1604), трапезна (1 пол. ХІХ ст.), тепла церква Іоанна Предтечі (1866-1869), корпус настоятеля (1720-1730) тощо. У Монастирській горі є печери і підземні ходи.
Путивль. Молченський монастир, XVI-ХІХст. |
|
Путивль. Собор Різдва Богородиці, 1602-1604. |
|
Путивль. Собор Різдва Богородиці, 1602-1604. |
|
Путивль. Собор Різдва Богородиці, 1602-1604. |
|
Путивль. Молченський монастир, XVI-ХІХст. |
|
Путивль. Молченський монастир, XVI-ХІХст. |
|
Путивль. Молченський монастир, XVI-ХІХст. |
|
Путивль. Молченський монастир, XVI-ХІХст. |
|
Йдемо далі. Є у місті ще один монастир, і теж дуже цікавий. Святодухівський монастир був заснований у XVI ст. Головна споруда його – Спасо-Преображенський (колишній Святодухівський) собор (1617), збудований у московському стилі: на масивному високому четверику стоять тендітні баньки-«цибулинки». Ще тут є надбрамна Благовіщенська церква (1693-1697). У цій церкві, під дзвіницею, була келія царівни Соф’ї, яку Петро І заключив сюди після стрілецького бунту. Є легенда, що для того, щоб рідній сестричці було веселіше, у дзвіниці були встановлені куранти, які відбивали кожну хвилину! Так, предоброї душі людиною був російський самодержець.
На жаль, під час наших відвідин Путивля монастир був зачинений, і нам не вдалося потрапити до середини. Шкода, адже всередині головного храму зберігся італійський барочний іконостас XVII-XVIII ст. та німецька люстра (1692), подарована Петром І.
А найбільш вражаючою (принаймні, розмірами) культовою будівлею Путивля є церква Миколи Козацького, збудована у 1735-1737 рр. у стилі українського бароко (дзвіниця – 1770). Ця велична споруда нагадує великий корабель. Судячи з його розмірів, не зовсім російським містом був Путивль – українських козаків тут теж було добряче. До речі, на подвір’ї храму ростуть дуже смачні абрикоси.
На центральній площі міста збереглися декілька старовинних будинків, особливо цікавим з яких є будівля торгових рядів. Ще привертає увагу водонапірна вежа, збудована у ХІХ ст. Ці "романтичні руїни" спочатку навіть вводять в оману: здається, що це залишки якоїсь дзвіниці чи то навіть оборонної вежі. Але все прозаїчніше. Тим не менш, ця вежа дуже прикрашає загальний силует міста. Пройшовши її, ви потрапляєте до міського парку, з якого відкривається захоплюючий краєвид з річкою, церквою та безкраїм небом над усім цим. Помилуватися чудовою панорамою ви можете разом із Ярославною, яка простягає свої руки у бік Сейму (річки, а не польського парламенту). Тут же, у парку, розташовані залишки давньоруського городища.
Під Путивлем, на тому місці, де первісно виник Молченський монастир, розташована ще одна обитель – Софроніївська пустинь. Туди їздять з Путивля автобуси. На жаль, через невдалий розклад ми не встигли відвідати це місце, а таксисти у місті зовсім нахабні.
Ось так підійшли ми до теми транспорту. Доїхати до Путивля нам було якось не дуже зручно. З Києва туди їдуть електрички Київ-Ворожба (їхати 4 години). Тільки коли ви приїдете на станцію Путивль, то виявиться, що це ніякий не Путивль, а якась Буринь. А від цієї Бурині треба ще їхати хвилин сорок у розбитому ПАЗику разом з ще сотнею пасажирів електрички. І тільки тоді буде Путивль. Також можна їхати з Сум прямим автобусом.
За один день ви не встигнете усе побачити так, щоб ще вчасно поїхати з міста. Тому залишайтеся у Путивлі на ніч. Хоч на початку статті ми і критикнули місто, що воно, начебто, якесь недоглянути і забуте Богом. Нікого не хотіли образити, тим більше, що архітектурні пам’ятки тут, без перебільшення, унікальні. Тим, хто не байдужий до культурної спадщини рідної країни, відвідати Путивль просто необхідно.
Липень 2011
|