Червоноград
Червоноград – місто молоде. Виник він у 1692 році, коли краківський воєвода і коронний гетьман Фелікс-Казимир Потоцький почав облаштовуватися на придбаних ним землях над Західним Бугом. Тільки звалося місто тоді Кристинопіль на честь дружини магната – Кристини Любомирської.
У тому ж році у Кристинополі був заснований василіанський монастир. Він мав величезну бібліотеку, у якій зберігалася у тому числі і унікальна пам’ятка ХІІ століття – «Кристинопільський апостол».
У 1736 р. син Юзефа Потоцького (племінника засновника міста) Франциск-Салезій, воєвода київський і волинський, розпочав будівництво нового палацу, яке закінчилося близько 1757 р. В архітектурі палацу, зведеного за проектом П’єра Ріко де Тірреджелі, поєдналися риси бароко та раннього класицизму.
За палацом був розбитий чудовий парк з каналами, каскадами, фонтанами. Вода у цих спорудах завжди була чистою, тому що поступала вона сюди з річки Солокії, а системою шлюзів і дамб поверталася назад до річки. Таким чином, вода була проточною і свіжою завжди. Водні споруди займали тридцять відсотків території парку. З часом інженерна система поламалася, припинилася меліорація ґрунтів, дерева почали гинути і парк зник.
У 1768 р. сталася велика пожежа, від якої вигоріло майже все місто. А у 1770 р. у місті та його околицях була епідемія чуми.
У 1776 р. були зведені Святоюрська церква та келії василіанського монастиря.
У 1781 р. син Франциска-Салезія Станіслав Щенсний Потоцький продав Кристинопіль князю Адаму Понінському та переїхав до Тульчина (пізніше він заклав парк «Софіївка» в Умані). А вже у 90-ті рр. XVIII ст., після другого і третього розподілів Польщі, бурхливе життя у Кристинополі починає занепадати.
Наприкінці XVIII ст. місто викупила Катерина Коссаковська, остання з роду Потоцьких. При ній світське життя у місті дещо пожвавішало. У кристинопільському палаці гостював навіть австрійський імператор Йосиф ІІ. А після смерті Коссаковської місто знов почало швидко змінювати власників.
За даними перепису 1869 року у Кристинополі було 355 будинків, у яких мешкало 3250 осіб (ого, по 10 у будинку!), а у 1900 році мешканців міста було вже 3592. У місті був млин, винокурня. Після побудови дороги Кристинопіль – Жовква (1878) та залізниці Рава-Руська – Кристинопіль – Сокаль (1884) життя в місті пожвавилося. Тут почали виникати підприємства, майстерні, торгівельні установи. А от школа була лише одна.
У 1939 році Кристинопіль залишався у складі Польщі, яку окупували німці. Під час війни було знищено чотири п’ятих населення міста, майже все місто було спалене, залізниця демонтована.
Тільки у 1951 році Кристинопіль опинився у складі СРСР, коли згідно з угодою «Про обмін ділянками державних територій» СРСР передав Польщі Устшики Дольні з районом (там нафта), а поляки нам Кристинопіль, Белз, Угнів і Варяж (тут вугілля). Все це супроводжувалося масовими депортаціями українців і поляків. Тоді ж Кристинопіль був перейменований на Червоноград.
У 1952 році в місті було закладено перше вугільне підприємство міста – шахта Великомостівська. Так Червоноград став поступово перетворюватися на шахтарське місто. Розбудовувати шахтарську столицю Галичини почали всім Радянським Союзом, для чого сюди у масовому порядку закидувалися спеціалісти з Донбасу, Кузбасу та інших "басів". Розвиток вугледобування тут був настільки бурхливим, що зараз запаси вугілля майже вичерпані. Тут працюють лише чотири шахти.
Якщо ділитися особистими враженнями, то по приїзді до Червонограду здається, що опинився десь на Донбасі. Місто сіре, бідне, в цілому некрасиве. Тут часто можна зустріти порожні розвалені будівлі. На в’їзді до міста вас зустрічає нежила дев’ятиповерхівка з вибитими шибками. А ще тут дуже багато церков. Для такого порівняно невеликого (53 тис.) міста навіть дуже багато. Адже це аксіома: чим бідніше країна чи регіон – тим більше віруючих. Людям, яким годі розраховувати на будь-яку підтримку держави, шукають порятунку лише у Бога.
Щодо Червонограда, то тут процвітає багато конфесій, тому крім православних та уніатських церков, тут багато різних молитовних будинків протестантів різних напрямів. Ну, одним словом, віра на будь який смак. До речі, в такій ситуації вплив протестантів більш корисний: їхня паства не п’є. А от православний "електорат" депресивних регіонів спивається. Лікеро-горілчаних магазинів тут не менше, ніж храмів. Проте, як і в усій країні.
Слід зауважити, що серед сучасних храмів Червонограда є дуже цікаві зразки.
Є в місті два старовинних храми.
Перший – колишній бароковий костел Зіслання Святого Духа бернардинського монастиря, який був закладений у 1701 році. У 1747 році були зведені монастирські келії. Зараз храм належить автокефальній церкві і називається церквою Святого Володимира.
Другий – бароково-класична церква Святого Юра при василіанському монастирі. Заснований монастир був у 1763 році, а храм з келіями (арх. Іван Зельнер) будували у 1771-1776 рр. на місці попередніх дерев’яних будівель. Зараз комплекс на реставрації.
Ще на старовинному напівзруйнованому цвинтарі є руїни каплиці з зображенням герба Потоцьких на фасаді.
На фотографіях зображено: 1. Привокзальна площа. 2. Палац Потоцьких. 3. Василіанський монастир з церквою Святого Юра. 3. Руїни каплиці на старому цвинтарі. 4. Пам’ятник шахтарям. 6. Сучасна Покровська церква. 7. Церква Святого Володимира.
Травень 2011
|
