Багато в Україні є річок, і на їхніх мальовничих берегах скрізь росте рокита. Тому є в Україні аж п’ятнадцять населених пунктів з поетичною назвою «Рокитне».

Один з них – село Рокитне, розташоване на Харківщині, у Нововодолазькому районі.

Засноване Рокитне було у 1699 р., коли Слобідська Україна активно заселялася переселенцями-козаками з Правобережжя та росіянами, і населені пункти виникали тут один за одним. Засновником села вважається полковник Федір Донець-Захаржевський, хоча дехто вважає, що ще раніше Рокитне заснував його батько – полковник Григорій Донець. З 1705 р. селом володіли вдова і син Донця-Захаржевського, які й продали Рокитне липецькому сотнику Черняку.

Удова Черняка вийшла заміж за полковника Матвія Куликовського. (Родоначальником Куликовських був Прокопій Куликовський (II пол. XVII ст. – 1727), який походив з молдавського дворянства і виїхав до Російської імперії під час Прутського походу Петра I 1711 р. У 1712 р. він обійняв посаду харківського полковника.) Куликовські володіли Рокитним до 1917 р.

Матвій Прокопович Куликовський був останнім харківським полковником, а після ліквідації полкового поділу Слобожанщини був обраний предводителем дворянства Харківської округи. Треба сказати, що доля

Матвія Куликовського так вдало склалася й завдяки двом вигідним шлюбам. Спочатку він був одружений з Пелагеєю Родзянко, дочкою хорольського сотника і миргородського полкового обозного Степана Родзянка. (До речі, рідна сестра Пелагеї Тетяна була дружиною генерального судді Дем’яна Оболонського.) Пелагея Степанівна померла у молодому віці, і вже у 1746 р. Матвій Прокопович одружився вдруге з вже згаданою удовою липецького сотника Черняка. Вона й принесла йому в посаг Рокитне.

А нам у спадок від Куликовських залишилося дві чудові архітектурних пам’ятки: палац та церква Архангела Михайла.

Палац у стилі класицизм був побудований у ІІ пол. XVIII ст. і потім неодноразово перебудовувався. Архітектор Лукомський після подорожі Слобожанщиною на поч. ХХ ст. у своїй книзі «Старовинні садиби Харківської губернії», виданої у 1917 р. у Петрограді, писав: «За своєю архітектурою будинок складає надзвичайно приємне враження. З обох боків прикрашений колонадою, він дуже логічний і затишний за планом».
Зараз у приміщенні палацу розташований технікум.

Поруч знаходиться чудова церква Архангела Михайла також у класичному стилі. Побудована вона була у 1805 р. і слугувала усипальницею для родини Куликовських. У 1936 р. тут відбулося останнє богослужіння, після чого будівля використовувалася не за призначенням. (Коли ми приїхали сюди, моя мама впізнала церкву як кінотеатр, де вона колись давно дивилася фільми, коли їх, старшокласників, привезли до Рокитного у колгосп «на картоплю».) А от чудова дзвіниця 1827 р., яка, кажуть, перевершувала церкву за красою, була зруйнована. Безперечно, що Михайлівська церква є однією з найкращих у подібному стилі в Україні.

Тепер ансамбль маєтку Куликовських має доволі «задрипаний» вигляд. Церква відреставрована, а от палац… Колись тут ще був чудовий парк з рідкісними породами дерев, з терасами, ставками і альтанками.

Зараз на відродження прекрасних садиб Слобожанщини залишається тільки сподіватися.

П.С. Як доїхати? З Харкова від cт. м. Холодна гора двічі на день їде автобус №627. Або ж електричкою з Південного вокзалу Харкова до Ордовки, а звідти пішки 3 км.

Березень 2011