Такого населеного пункту, як Качанівка, не існує. Не лякайтеся, просто Качанівка – це назва національного історико-культурного заповідника у Ічнянському районі Чернігівської області. А найближчим (5 км) населеним пунктом до Качанівки є село Парафіївка (там же і найближча автостанція, до якої можна доїхати автобусом Київ-Тростянець).

Качанівка є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі.

Назва «Качанівка» пішла від прізвища півчого царського двору Федора Каченовського, який володів маєтком з XVIII ст. Майорський став у садибі названий на честь брата Федора Каченовського, секунд-майора Михайла Каченовського.

У 1770 р. Катерина ІІ викупила маєток і подарувала його російському полководцю, фельдмаршалу, президенту Малоросійської колегії графу П.О. Рум’янцеву-Задунайському (1725-1796). За проектом архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов збудував розкішний палац у романтичному стилі і спланував регулярний парк.

Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 рр. за нових власників – українських поміщиків Григорія та Параски Почеків. Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, закладається пейзажний парк.

У 1824 р. власником Качанівки стає титулярний радник, потім камер-юнкер при імператорському дворі Григорій Степанович Тарновський (син Параски Почеки від першого шлюбу). Тарновські володіли Качанівкою більше 70 років і це був період розквіту маєтку як культурно-мистецького осередку, який приваблював кращих представників творчої інтелігенції України і Росії.

Григорій Тарновський був освіченою людиною, успішним підприємцем, дружив з багатьма представниками літератури і мистецтва, був меценатом.

У 40-х рр. У Качанівці бував Тарас Шевченко, який був закоханий у Надію Василівну Тарновську (племінницю Григорія Степановича). Разом вони хрестили сина Василя Тарновського, тому Шевченко називав Надію Василівну Кумася (їй присвячений вірш «Великомученице, кумо»).

Влітку 1838 р. в Качанівці працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глінка. Тут він писав пісні, романси, створив кантату на честь Г. Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори Глінки вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам композитор. Біля Майорського ставу збереглася альтанка Глінки.

До речі, онука Григорія Тарновського Софія була дружиною внучатого племінника Глінки Григорія.

У 1835-36 рр. у Качанівці вперше бував Гоголь, який вчився у Ніжинському ліцеї разом із племінником Григорія Степановича Василем Васильовичем Тарновським. Кажуть, що саме у Качанівці Гоголь вперше читав «Тараса Бульбу».

У 1854-1866 pp. Качанівкою Володів Василь Васильович Тарновський (старший), двоюрідний племінник Г.С. Тарновського.

Все своє життя він присвятив визволенню селян від кріпосної залежності. Він тісно дружив з Шевченком, Гоголем, Пантелеймоном Кулішем, Марком Вовчком та багатьма іншими представниками інтелігенції. Помер він у 1866 р. На його похороні на питання, чому за труною не несуть орденів (яких у Василя Васильовича було багато), священик показавши на простих селян і бідних чиновників, які прийшли на похорон, відповів: «Ось його ордени, інші йому не потрібні».

У 1866 р. власником Качанівки стає дуже колоритна і цікава особистість Василь Васильович Тарновський-молодший, син В.В. Тарновського-старшого. Він був випускником історико-філологічного факультету Київського університету, шість разів обирався предводителем дворянства.

Він, як і його попередники, запрошував до садиби представників мистецтва. Тут бували художники Рєпін, Врубель, брати Маковські, історик Яворницький тощо.

Усі свої кошти Василь Васильович витрачав на колекціонування та меценатство. Колекціонуванням Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії. Тут були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.

Інтерес до колекції привів у Качанівку у 1880 р. Іллю Рєпіна для роботи над картиною «Запорожці». Художник зробив тут не тільки замальовки предметів козацької старовини, але й знайшов цікаві типи людей. Наприклад, на картині він зобразив самого Василя Васильовича (козак у чорній шапці зі звислими вусами), а поруч із ним – кучера Тарновського Нікішку (козак у центрі, що вказує пальцем вдалечінь).

Рєпін також зобразив Василя Тарновського молодшого на портреті у образі гетьмана. До речі, Тарновський казав (мабуть, жартома), що якщо в Україні колись відродиться гетьманство, то гетьманом буде саме він (коли це сталося, то гетьманом став онук власника сусіднього з Качанівкою Тростянця Івана Скоропадського).

Крім дружби з митцями Василь Тарновський-молодший займався й іншими добрими справами. Він створював народні школи, сам навчав сільських дітей письму. Багато коштів він пожертвував на спорудження пам’ятників Хмельницькому у Києві та Котляревському у Полтаві, створення київської публічної бібліотеки, випуск першого в Україні історико-літературного журналу «Киевская старина» тощо.

Особливий внесок Василь Васильович зробив у збереження і популяризацію творчого спадку Тараса Шевченка. Він знав поета з дитинства, приймав у себе після заслання. Тарновський вперше видав офорти Шевченка. Своїм сприянням він скасував заборону на вшанування поета, а коли на могилі Кобзаря зламався хрест, то він зробив новий барельєф пам’ятника і бронзову табличку.

Усі ці витрати розорили Тарновського, і він змушений був у 1898 р. продати маєток і Парафіївську економію мільйонеру-цукрозаводчику, також меценату, Павлу Харитоненку.

Харитоненки були власниками Качанівки 20 років. Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду. Садиба була електрифікована і телефонізована. А останніми власниками маєтку були донька Харитоненка Олена та її чоловік барон Михайло Олів. Як і раніше, садибу відвідували діячі мистецтва, але поступово культурне життя тут завмирало.

У 1918 р. маєток був націоналізований радянською владою. Багате майно було розграбоване. У 1925-1933 рр. у Качанівці розміщувалася дитяча комуна ім. Воровського. Надалі садибний комплекс використовувався в оздоровчо-лікувальних цілях. Протягом останніх десятиліть палацово-парковий ансамбль приходив у запустіння, руйнувався.

У 1981 р. тут було створено історико-культурний заповідник. На даний час у заповіднику збереглися такі пам’ятки:

1. Палац з флігелями, кін. XVII – поч. XX ст.
2. Водонапірна вежа, 2 пол. XIX ст.
3. Службові флігелі, кін. XVIII – поч. XX ст.
4. Альтанка з гротом (альтанка М. Глінки), кін. XVIII – поч. XX ст.
5. Будинок електростанції, поч. XX ст.
6. Будинок електротехніка, XIX – поч. XX ст.
7. Будинок для службовців (казарма), поч. XX ст.
8. Телятник (колишній службовий будинок), 2 пол. XIX ст.
9. Свинарник (колишня стайня), 2 пол. XIX ст.
10. Стайня для робочих коней, поч. XX ст.
11. Корівник, поч. XX ст.
12. Льодовня, поч. XX ст.
13. Каретня, поч. XX ст.
14. Будинок-квартира завідувача двору, поч. XX ст.
15. Церква Георгія Хозевіта, 1816-1828 pp.

Ще фотографії Качанівки

Качанівка. Палац, кін.XVII-поч.XX ст.

Качанівка. Палац, кін. XVII - поч. XX ст.

Качанівка. Палац, кін.XVII-поч.XX ст., водонапірна вежа, 2 пол. ХІХ ст.

Качанівка. Водонапірна вежа при палаці, 2 пол. ХІХ ст.

Качанівка. Палац, кін.XVII-поч.XX ст. Деталь інтер'єру.

Качанівка. Палац, кін.XVII-поч.XX ст. Один із залів.

Качанівка. Альтанка Глінки, кін. XVIII-поч. XX ст.

Качанівка. Службовий флігель, кін. XVIII-поч. XX ст.

Качанівка. Церква Георгія Хозевіта, 1816-1828.

Качанівка. Майорівський став.

Трохи про сучасність. Не дивлячись на десятиліття запустіння, маєток дуже вражає своєю красою та величчю. Кажуть, що він відроджується. Чесно кажучі, не дуже помітно. Нам здається, що за часів існування тут історико-культурного заповідника (а це майже 30 років) можна було якось активніше відновоювати садибу. Цікаво, і куди тільки гроші діваються?

Червень 2010