Існують інші легенди про назву міста. Вперше згадка про Луцьк з'явилася у Іпатіївському літописі (датованому 1085 роком), який вже тоді вказав на досить істотний розвиток міста. Близько 1000 року Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі і збудував у Луцьку фортецю, що згодом перетворилась на істотну перепону на шляху загарбників. Ця фортеця витримала облогу військ польського короля Болеслава Сміливого, Андрія Боголюбського, галицьких князів Володимира Володаревича, Ярослава Осмомисла. Місто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди, однак у середині XIII століття лучани були змушені зруйнувати свої оборонні укріплення. Вже у ті часи Луцьк відігравав роль економічного та адміністративного центру Волинського князівства, яке у складі Галицько-Волинської держави перегорнуло одну з найважливіших сторінок українського державотворення.

1340 року Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства. В цьому ж часі зводиться резиденція князя Любарта – Луцький замок. Це одна з не багатьох давніх споруд готичного стилю, які збереглися в Україні. Замок має три вежі: В'їздну, Владичу і Стирову. В середині замку розташовувався кафедральний собор Іоанна Богослова – храм класичного візантійського стилю. У XV столітті в ньому висвячували московських єпископів. З амвону церкви виголошував свої палкі проповіді Петро Могила. Розкопки давнього храму в середині 80-х років ХХ століття виявили за апсидою церкви поховання титулованих осіб, зокрема – князя Ізяслава Інгваровича, який загинув під час битви на річці Калка. Історики припускають, що саме тут був похований і Великий князь Любарт.

1388-1430 – роки князювання литовського князя Вітовта. Луцьк він обирає другою після Вільно своєю резиденцією і місто, практично, стає столицею Литовського князівства. Разом з Вітовтом до Луцька приїздять вірмени. Вони були чудовими будівничими – майже усі кам'яні споруди Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського зведені саме вірменами. Тогочасний Луцьк – місто напрочуд інтернаціональне. У мирі і злагоді тут мешкали українці, росіяни, поляки, євреї, караїми. Кожна громада мала свою святиню (церкву, синагогу, кірху, кенасу), систему податей та особливі архітектуру і планування кварталів. Саме тоді, у 1429 році в Луцьку відбувається з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорити проблеми захисту Європи від османських завойовників, після чого місто було нанесене на європейські карти і отримує Магдебурзьке право. Луцьк пережив війну 1431 року. Саме тут українська політична верхівка переховувалася від татарського війська у кінці XV століття. Звідси поширювалась культура на решту русинських земель, зокрема – Волинське право і Волинський статут. Тут свою резиденцію влаштовує і польський королівський канцлер Альбрехт Радзівіл.

Починаючи з кінця XVI ст. Луцький замок втрачає значення оборонної твердині, проте місто залишається світською і духовною столицею краю. З огляду на велику кількість сакральних споруд сучасники називають його «Римом Волині», а польський поет Себастьян Кльоновіц так згадує про Луцьк: «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?..» (1584 р.)

Активні торгівельні зв'язки також певною мірою зумовили строкатий національний склад тогочасного Луцька. Окрім українців, тут проживали литовці, поляки, вірмени, татари, євреї та караїми.

1569 року внаслідок Люблінської унії волинські землі переходять під владу Польщі, а Луцьк стає столицею новоутвореного воєводства і резиденцією воєвод. Місто поступово полонізується, оскільки правові гарантії руської шляхти і руського духовенства залишились лише на папері.

1595 року місто здобувають козаки Северина Наливайка.

З метою опору ополяченню і Берестейській церковній унії (1596 р.) в Луцьку на початку XVII ст. виникає православне братство. 1 вересня 1619 року братство отримало офіційне визнання короля з наданням привілею на будівництво церкви і притулку.

У 1648 році у місті відбулося повстання проти гніту польської шляхти.

Кінець XVII-XVIII ст. – час повільного занепаду Луцька. Часті пожежі, повені, епідемії спустошують його. Поступово згасає в місті культурне та релігійне руське (українське) життя. В канцеляріях і урядах воєводства руську (українську) мову заміняє польська, а урядовцями стають поляки.

1706 року внаслідок шведського загарбання місто зазнає значних спустошень.

1795 – III поділ Польщі. Луцьк разом з рештою Західної Волині приєднано до Російської імперії. Столицею новоутвореної Волинської губернії стає Житомир, а Луцьк залишається центром повіту. ХІХ ст. не привело до пожвавлення економічного та суспільного життя міста. Лише з побудовою в дев’яностих роках ХІХ ст. гілки Південно-Західної залізниці починається економічне піднесення Луцька. На той час (1895 р.) кількість мешканців становила 15125 осіб.

Під час першої світової війни Волинь стає тереном запеклих боїв. Влітку 1915 року в околицях Луцька стався відомий Брусиловський прорив, що увійшов в історію першої світової війни.

Після Лютневої революції 1917 р. над Луцьком вперше замайорів синьо-жовтий прапор. В квітні 1917 р. в місті постає перше українське соціально-політичне товариство «Українська Громада». За гетьманату в серпні 1918 р. було утворено «Просвіту». 20 грудня 1918 р. до Луцька входять загони отамана Симона Петлюри.

16 травня 1919 р. Луцьк захоплюють польські війська, а згідно Ризького договору 1920 р. західна Волинь потрапляє до складу ІІ Речі Посполитої. 1921 – за умовами Ризького договору Луцьк переходить до складу Польщі. У березні 1921 р. Луцьк стає столицею нового Волинського воєводства. Восени 1939 р. черговий раз історія робить крутий поворот і місто опиняється у складі СРСР, стає центром Волинської області, яку склала західна половина колишнього Волинського воєводства.

25 червня 1941 року друга світова війна докотилась і до Луцька – місто було окуповане німецькими військами. Цьому передувала жахлива подія – 23 червня вояками НКВС на подвір’ї Луцької тюрми було страчено близько 3 тисяч в’язнів.

В повоєнний період Луцьк поступово відбудовується і оновлюється. Особливо бурхливо місто розвивалося в 60-х-70-х роках ХХ ст.

Взято з Вікіпедії

Подорож Луцьком
Луцький замок