Хирів – невеличке (бл. 4,1 тис. жителів) місто у Старосамбірському районі Львівської області.

Вперше місто згадується у 1374 р., але ця територія була заселена набагато давніше (у 1871 р. біля залізничної станції були знайдені римські монети IV ст.) У згаданому 1374 р. місто отримали брати Гербурти у вічне володіння. (Так, навіть вічність відносна у цьому світі.)

У 1502-1505 рр. місто потерпало від набігів татар.

У 1528 р. Хирів нарешті став містом – польський король Сигізмунд надав селу, власником якого був Андрій Тарло, магдебурзьке право, разом з яким вже місту надавалося право проводити ярмарки.

Місто розбудовувалося поступово: у 1589 р. тут було 84 будинки і 420 осіб населення, через 200 років, 1785 р., у Хирові налічувалося 134 будинки і 1055 осіб.

Більш пришвидшеними темпами місто почало розбудовуватися після відкриття залізниці Перемишль-Сянок у 1872 р. У документах згадується, що у той час у Хирові мешкало 2018 жителів і було 317 будинків.

Але відомий Хирів передусім завдяки тому, що тут розміщувався єзуїтський колегіум, або конвікт. Велична будівля його стоїть ціла й неушкоджена і зараз, але використовується не за призначенням. Зараз конвікт оточений з усіх боків парканом, тому що тут військова частина.
(Коли ми їхали сюди, то знали про це. Тому не були впевнені у тому, що потрапимо на територію. Але все виявилося набагато простіше: коли підійшли до центрального входу до частини, – ворота, біля яких курили солдати і охоронці, були відкриті. Ну ми просто пройшли і все. І коли дійшли до будівлі конвікту, наздоганяє нас охоронець на велосипеді і починає емоційно розповідати про порушення секретного режиму. І як це взагалі ми пройшли повз нього і не спитали, чи можна зайти! Одне здивувало: а чому він відразу нас не зупинив, адже бачив??? Ну та фіг з ним. Коли ми сказали, що ми до церкви (є там така – буде про неї нижче), він так трохи відчепився. Мабуть тому, що, як з’ясувалося потім, у церкві було вінчання, і охоронець нас прийняв за гостей свята. Хоча ще хвилин десять, поки ми не дійшли таки до церкви, намотував кола навкруг на своєму вєліку і кидав підозрілі погляди. Мабуть розмірковував, а чи не шпигуни все ж таки?)
Але то так, ліричний відступ.

Тепер про колегію. Будівництво її розпочалося у 1882 р. завдяки Мар’яну Моравському і Генріху Яцковському з-під Кракова, які пожертвували свої 105 тисяч золотих римських, купили 954 морги (ну й назва!) землі. Спроектував будівлю архітектор Антон Лушкевич. Нова будівля мала довжину 172 м.

15 вересня 1886 р. заклад був урочисто відкритий, хоча частина будівлі ще не була закінчена. Першим ректором колегії став Юліус Хрістіан.

У 1890 р. у колегії сталася пожежа, яка усе знищила, залишивши лише голі стіни. Після цього тут була утворена пожежна варта. Під кінець 1891 р. будівництво було остаточно закінчено. Навколо колегії було розбудовано, кажучи сучасною мовою, потужну інфраструктуру: побудовані під’їздні дороги, водогін, спортмайданчики, став, сади, живопліт. У 1893 р. у колегії побував австрійський імператор Франц-Йосиф.

У 1904-1906 рр. за ініціативою отця Казимира Стефановського ведеться будівництво нової частини колегії разом з каплицею.

Весь комплекс сягав у периметрі 772 м, мав 327 залів і приміщень різного призначення. Оточували будівлю 9 спортивних майданчиків, 4 тенісні корти, басейн, 4 ставки з рибою, парки. Так, непогано жилося отцям-єзуїтам.

У 1907 р., на природничо-лікарській виставці у Львові Хирівському закладу присудили золоту медаль.

У 1911 р. заклад дуже урочисто відзначив 25-річчя з моменту заснування. На той момент тут навчалося 3077 учнів.

У період Першої світової війни Хирів переходив з рук в руки. У конвікті розміщувалися то австрійський, то російський військові шпиталі, то квартири генералів Єрмолова та Брусилова. Тут навіть побував російський цар Микола ІІ.

Великими урочистостями було відзначене 50-річчя закладу у 1936 р. Тут побувало багато гостей, у тому числі і прем’єр-міністр Польщі Є. Квятковський, який вчився у закладі.

У 1939-1941 рр. у колегії була радянська казарма, у 1942-1943 рр. – табір військовополонених, а у 1943-1944 рр. – німецький військовий шпиталь. У серпні 1944 р. Хирів зайняла Радянська армія, яка влаштувала у конвікті казарму.

Зараз тут, як вже було сказано вище, розміщується військова частина.

На території конвікту, чи то військової частини, є храм, який зараз є церквою Святого Миколая. Тут проводяться богослужіння, на які можуть потрапити усі бажаючі.

Будівля дійсно вражає своїми масштабами. На жаль, на представлених тут фотографіях важко оцінити це, тому що з якого боку не підійди, увесь конвікт в кадр не влізе. Тому краще радимо вам поїхати і подивитися на власні очі.

Слід відзначити, що крім конвікту у Хирові є ще декілька цікавих споруд. Так, зокрема, тут збереглася будівля вокзалу, побудована ще за часів Австро-Угорщини. Біля вокзалу, до речі, встановлена табличка, яка розповідає про те, що у Хирові «бував» сам Йозеф Швейк.

Також у місті є два храми, один з яких зараз не зовсім храм. Мається на увазі костел Святого Лаврентія, збудований ще у 1710 р. Зараз він є будинком культури. Судячи з його зовнішнього вигляду, не дуже склалося з культурою у Хирові. А другий храм – церква Різдва Пресвятої Богородиці (1846).

Якщо вас зацікавила розповідь, то розповідаємо на додаток, як доїхати до Хирова. Туди їздять автобуси у достатній кількості з Самбора і Старого Самбора. А ще там є міжнародний потяг Санок-Хирів.

Липень 2008