Після знайомства із Самбором до списку улюблених міст додалося ще одне. Не те, щоб Самбір був таким вже продвинутим містом. Навпаки, вирізняється він з усіх біль-менш значних міст Львівщини якоюсь такою провінційністю. Але є у Самборі якась неповторна атмосфера, яка робить місто несхожим на інші. А що стосується архітектурних та історичних пам’яток, то у цьому сенсі Самбір дасть сто очок наперед багатьом іншим містам.

По-перше, тут є органний зал. Непогано для тридцятишеститисячного містечка. Органний зал, розміщений у колишньому бернардинському костьолі Святого Станіслава, – принада для туристів, які сумують у

Трускавці. Кожної суботи (а концерти проходять виключно по суботах, початок об 11.00) їх привозять сюди автобусами, вони битком наповнюють зал і протягом 50 хвилин роблять вигляд, що щось розуміють у органній музиці. Але не всі. Дехто відверто поводить себе по-хамськи (тобто грається з мобілою – це головна ознака хамства останнім часом, можна сказати – «знамєніє врємєні»). Але все одно це варто побачити і почути. Музикантів двоє – власне органіст і скрипаль. Виконують вони найпопсовіші класичні твори (типа «Адажіо» Альбіноні або «Мелодію» Скорика). І якщо звуки органу для непідготовленої людини здаються інколи какофонією, то приємний ніжний голос скрипки нівелює це відчуття. Одним словом, концерт залишає дуже приємні враження.

До речі, є у Самборі ще один орган, розташований у діючому костелі Івана Хрестителя. Ось так ненав’язливо і плавно переходимо до пам’яток архітектури. Отже, костел Іоанна Хрестителя. Це визначна пам’ятка архітектури всеукраїнського значення. В Україні багато храмів, і багато стародавніх, але ж більшість з них – пізніші перебудови. А цей храм – дійсно був побудований у XVI ст. (початком будівництва вважається дата, зазначена над входом у храм, – 1530). Звичайно, були пізніші переробки костелу, але вони суттєво не вплинули на його зовнішній вигляд. Інтер’єр храму дуже пишний.

До XVII ст. відноситься побудова самбірської ратуші, яка є окрасою площі Ринок. Крім ратуші, на площі збереглися старовинні кам’яниці. Повно їх (кам’яниць) і на інших вулицях Самбора. Особливо приємними та затишними є вулиці Мазепи, Хмельницького, Вузька (справді вузька). Обов’язково пройдіться вулицею Стебельського, яка прикрашена декількома невеличкими, але дуже цікавими будиночками початку ХХ ст. Три з них винесемо навіть у маленьку окрему галерейку:

Самбір. Старовинний житловий будинок на вул. Стебельського, 1909. Меморіальна дошка свідчить, що вулиця названа на честь Степана «Хрону» Стебельського (1914-1949) – командира тактичного відтинку УПА «Маківка», родина якого мешкала тут у 1939-1943 рр.

Самбір. Старовинний будинок на вул. Стебельського.

Самбір. Будинок на вул. Стебельського, у якому в 1913 р. Іван Франко читав поему "Мойсей".

Є у Самборі ще одна туристична принада, на яку їздять подивитися все ті ж всіядні "хворі" з Трускавця. Це греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1737 р. Приваблює туристів вона мощами всім нам відомого і улюбленого святого Валентина, які лежать у маленькій скляній труні у правому престолі Серця Ісуса. Але віруючих людей церква приваблює передусім

чудотворною іконою Самбірської Божої Матері. Кажуть, що ікона зцілює від різних хвороб. Про це свідчать маленькі металеві серця, руки, ноги та інші частини тіла, які підвішені під іконою. Є ще одна реліквія у храмі – це цвях з Хреста Господнього.

Крім старовинних, є у Самборі й новітні храми. Судячи з їх розмірів, самбірці страждають на гігантоманію (це, до речі, характерно для всієї Західної України). Ну, наприклад, греко-католицька церква біля вокзалу. Споруда неймовірних розмірів. Мабуть, усі мешканці Самбора в ній помістяться. Або теж нова православна церква Святителя Павла Конюшкевича, теж чималенька.

Є у Самборі й університет. Звичайно, це не самостійний навчальний заклад, а тільки філія Дрогобицької «педухи», але ж гордий напис «УНІВЕРСИТЕТ» видно здаля. Перед входом стоїть традиційний для цих місць пам’ятник Іванові Франку, життя якого пов’язане з Самбором.

Ще слід відзначити, що у Самборі, як у будь-якому галицькому містечку, колись була велика єврейська громада. І якщо у Старому Самборі кіркут (єврейський цвинтар) зберігся добре, то самбірський можна впізнати тільки за пам’ятним

знаком та поодинокими могильними плитами, розкиданими на великій території, що поросла бур’яном. Хоча коли ми побачили цей пустир, то відразу спало на думку, що саме тут колись був єврейський цвинтар – дуже вже місцевість характерна.

Декілька днів перебування у Самборі дали змогу ще раз полинути у глибини нашої історії, познайомитися з ще одним яскравим і неповторним куточком України, маленькою батьківщиною великих людей.

П.С. До Самбора дуже легко доїхати – зі Львова, Дрогобича їде дужа багато автобусів і маршруток.

Липень-серпень 2008