Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Тернопільська область / Збараж / Історія Збаража

Історія Збаража

Збараж – місто районного значення, центр Збаразького району. Розташований на Подільській височині, на обох берегах р. Гнізди (притоки Серету), за 17 км від Тернополя.

Перша писемна згадка про Збараж з’являється у 1211 р. у Галицько-Волинському літописі, частині найдавнішого українського літописного зведення – Іпатіївського літопису.

Щодо походження назви міста, то серед науковців єдиної думки немає. Одна з версії стверджує, що слово «збараж» походить від слова «збір». Тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать.

У ХІ ст. зароджується Галицько-Волинське князівство, у складі якого Збараж відігравав помітну роль, про що стверджують писемні джерела.

Починаючи з XIV ст. місто разом зі значною територією України перебувало під владою Польщі. У цей час воно розбудовується і залишається значним центром південної Волині.

До XV ст. належить перша писемна згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що походили від Туровопінських і Рюриковичів. Родоначальником вважається Федір Несвіцький з Несвіча, що біля Луцька. Вони та їхні нащадки потім стали іменувати себе князями Збаразькими.

У період XIII-XVI ст. Збараж зазнає постійних нападів монгольських орд Батия, Бурундая, Куремси, Айсора, Шишмана, котрі несли спустошення. Місто ніколи не було легкою здобиччю ординців, хоча не раз потерпало від руйнації та пожеж.

У період визвольної війни 1648-1657 рр. війська Богдана Хмельницького були у Збаражі п’ять разів. У 1648 р. козацькі загони Максима Кривоноса підступили до міста і з допомогою міщан захопили його без бою. Справжнім випробуванням для міста стали події 1649 р. Відступаючи перед військами Хмельницького, польські війська приймають рішення зупинитися у Збаражі і організувати оборону. 30 червня до міста підходить полк Данила Нечая, а в перших числах липня – основні сили козаків на чолі з гетьманом і числення кримська орда, з якою Хмельницький уклав союзницький договір. Місто Збараж, замок, де зосереджувалися всі польські сили, опинилися у тісному кільці. Почалася семитижнева облога. У стані захисників почалися хвороби, голод, паніка. У зв’язку з тим, що на допомогу полякам вирушили загони Яна Казимира, Богдан Хмельницький, не знімаючи облоги, вирушає під Зборів, де відбувається генеральна битва. Проте зрада кримського хана Іслам-Гірея змушує гетьмана підписати Зборівську угоду, яка на той час не була вигідна для козаків. Проте вона узаконила утворення самоврядної України у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.

Після Зборівського договору було знято облогу Збаража, за період якої відбулося 17 кінних битв, 27 штурмів, близько 80 вилазок. Під час облоги під мурами замку полягли тисячі славних синів України, серед яких полковники Нестор Морозенко і Кіндрат Бурляй.

У 1734 р. гайдамацькі загони полковника Верлана захопили замок.

З 1772 р. Збараж в складі Австрійської держави. У 1797 р. Збараж отримав від австрійського цісаря Франца ІІ герб міста із зображенням верховної постаті святого Юрія, який вбиває дракона.

Під час наполеонівських війн та участі Росії у війні Франції проти Австрії, територія Східної Галичини між Серетом і Збручем включно із Збаражчиною під назвою "Тернопільський край", була передана Росії, під адміністрацією якої Збараж перебував з 1809 до 1815 р.

Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема у галузі приміського сільського господарства, настало в середині ХІХ ст., коли під впливом революційних подій 1848 р. цісар Фердинанд скасував у Галичині панщину.

У роки Першої світової війни (1914-1918), польсько-української війни (1918-1920) господарський та культурний розвиток міста припинився. Відповідно до умов Брестської угоди територію Галичини, у т.ч. Збараж, знов зайняли австрійські війська, які перебували тут до кінця жовтня 1918 р. до розвалу Австро-Угорської імперії.

Першого листопада 1918 р. у Львові постала Західноукраїнська народна республіка – ЗУНР. Того самого дня у Збаражі група активістів на чолі з отцем С. Теслею, В. Фриделем, І. Жилою, проф. Музичкою, Л. Барановським, М. Студницькм та іншими роззброїла австрійську поліцію і гарнізон, взяла міську повітову владу у свої руки. Для захисту Української держави від наступу польських військ із українських юнаків Збаража і навколишніх сил був створений військовий курінь, який у складі Тернопільського полку ім. С. Петлюри брав участь у важких боях під Львовом, у Чортківський офензиві, а після відходу Української Галицької Армії за Збруч зазнав великих втрат у боях із більшовицькими, денікінськими та польськими військами.
Відомий громадський діяч Збаражчини Андрій Шмигельський був делегований до представництва уряду ЗУНР у Станіславові, брав участь в історичному Акті Злуки ЗУНР і УНР 22 січня 1919 р. у Києві.

У 1920-1939 рр. Збараж був у складі Польщі, а з 1939 р. – у складі СРСР.

6 липня 1941 р. Збараж зайняли німці. Впродовж 1941-1942 рр. було знищено 3000 мешканців міста єврейської національності.

Зараз у Збаражі мешкає бл. 14 тис. осіб.

Галерея Збаража
Ще до вашої уваги нотатки про Збараж у нашій розповіді про подорожі на Тернопілля у 2005 р.