Найменший, найвіддаленіший і найзатишніший обласний центр України. Люди тут нікуди не поспішають, у кафе та магазинах – порожньо (асортименту це не стосується – це про відвідувачів), маршрутки теж напівпорожні, в суботу та неділю по центру хоч голий ходи – ні душі. Не схожий він на всі інші міста України, де з ранку до вечора всі кудись біжать, чогось шукають, на вулицях не протиснутися, а в транспорт не влізти.

Думаю, що місцеві мешканці будуть зі мною сперечатися, що не треба плутати турпоїздку з повсякденним життям. Ну, може ми були в Ужгороді не в той час і не в тих місцях, і насправді там постійно вирує життя. Може й так. Але все одно: якщо теплого літнього суботнього вечора у центрі міста зовсім порожньо – це якось навіть лякає після вічно напханих людьми інших обласних центрів, де ми були, в тому числі і маленьких, типа Луцька.

Та ну Бог з ними. Поговоримо про пам’ятки. В Ужгороді є що оглянути, хоча й зробити це можна дуже швидко. Центр міста малесенький-гарнесенький, а найбільш цікаві речі можна побачити на Замковій горі. Це Хрестовоздвиженський собор, Ужгородський замок та Закарпатський музей народної архітектури та побуту.

Почнемо з собору, який стоїть на нашому шляху першим.
У XVII ст. володар міста Янош X Другет вирішив переселити до Ужгорода зі Східної Словаччини єзуїтів. У 1640 р. він видав грамоту про перенесення єзуїтської колегії до міста, й тоді ж почалося будівництво храму. Протягом 1732-1740 рр. на місці старого був збудований новий храм у стилі бароко.

У 1773 р. папа Климент XIV розпустив орден єзуїтів і вони залишили Ужгород, а у 1775 р. церкву передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Храм став кафедральним собором, був перебудований до греко-католицького обряду, гарно оздоблений. Тоді ж імператриця Марія-Терезія подарувала єпископу Андрію Бачинському дорогий церковний одяг, церковні предмети, серед яких і дороге обладнання для єпископського екіпажу.
Сучасного вигляду храм набув у 1877 р., коли був перебудований під керівництвом архітектора Ласло Фабрі. У 1939 р. плафон собору розписав монументальним розписом відомий художник Йосип Бокшай, який у 1942 р. виготовив також кольорові вітражі.

У 1946 році греко-католицька церква була заборонена в Галичині, а пізніше – й у Закарпатті. Хрестовоздвиженський храм був переданий православним у 1949 р., а повернений греко-католикам був лише у 1991 р.

Собор був місцем поховання мукачівських владик. Останнім єпископом, кого поховали тут, був Теодор Ромжа. Він був сином простого залізничника, але вирішив стати священиком. У 1944 р. 33-х річний Ромжа став наймолодшим греко-католицьким єпископом. Через місяць після його висвячення до Закарпаття прийшла радянська армія. На Ромжу з боку органів почався чинитися тиск: його змушували перейти до православ'я, але він відмовлявся. Тоді було вирішено фізично знищити єпископа. Перша спроба замаху на нього сталася 28 жовтня 1947 р. поблизу Мукачева, де на фіакр єпископа наїхав студебекер, а потім нападники хотіли ще добити потерпілих власноруч. Але єпископ вижив. Відразу після цього Хрущов за погодженням Сталіна наказав провести новий замах. У мукачівській міській лікарні 31 жовтня1947 р. одна з «медсестер» вбила Ромжу отрутою кураре. У 2001 р. папа Іоанн Павло II під час відвідин України проголосив Ромжу блаженним.

Зараз Хрестовоздвиженський собор є найгарнішою прикрасою Ужгорода, дві його стрункі вежі видно з усіх боків міста. Ми тут вище казали, що коли ми були в місті в суботній день, тут було порожньо. Але це не стосується Хрестовоздвиженського собору. Уся площа перед храмом зайнята машинами та людьми – тут відбуваються вінчання! Безперервно. Після церемонії освячення шлюбу усі молодята з численними гостями і бухлом прямують далі – до замку, а після нього – до музею народної архітектури, де засмічують пляшками і стаканами усе навколо. Але нехай вони йдуть собі далі, а ми зупинимося в замку.

Як повідомляє нам офіційний сайт замку, початки фортеці слід шукати ще у Х ст., коли укріплене поселення на цьому місці було центром комітату Унг (Унгвар – колишня і сучасна угорська назва Ужгорода, комітат – головна адміністративно-територіальна одиниця старої Угорщини). Замок був зруйнований монголо-татарами у ХІІІ ст., відбудований і знов зруйнований на початку XIV ст.

До кінця XV ст. не було жодних згадок про Унгвар, аж у 1499 р. замок згадується як володіння графів Другетів. За час свого існування замок неодноразово піддавався облогам і штурмам. На початку XVIII ст. унгварський замок разом із мукачівським стає центром антигабсбурзької боротьби угорців під керівництвом Ференца ІІ Ракоці. З 1775 до 1944 рр. тут розташовувалося Мукачівське греко-католицьке єпископство. Зараз тут діє краєзнавчий музей.

Сучасного вигляду замок набув у 1653-1658 рр., коли були зведені мури і три бастіони. Крім замкових стін на подвір’ї найцікавішою будівлею є замковий палац, збудований ще у 1598 р. Також тут є руїни стародавнього костьолу (ХIV ст.), який був усипальницею Другетів.

Оглянули замок, йдемо далі. Найцікавіше місце Ужгорода – Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Або, як кажуть по-модньому, скансен. Тобто, зібрання старовинних дерев’яних хатинок, млинів, вуликів та іншої романтичної української фігні. Порівняти закарпатський скансен з київським чи львівським неможливо – ті два набагато масштабніші. Але у Закарпатті все компактне, як і сама область. Тому відвідини цього музею набагато приємніші, ніж його колег-гігантів, – не встигає набриднути!

Центральною і найпривабливішою спорудою музею є церква архістратига Михаїла з села Шелестова Мукачівського району (церква з Шелестова, а не архістратиг). Цей дивний храм зі стрункою високою дзвіницею був споруджений у 1777 р. Усередині експонуються ікони XVII-XVIII ст. Це чудові зразки народного сакрального живопису – трохи наївного, але дуже зворушливого.

Ще тут представлені зразки житла і садиб закарпатців низинних районів (долинян, румунів і угорців), а також горян (бойків і гуцулів). Загалом у музеї розміщені сім садиб, шість житлових будівель, вже згадана церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма. Млин, обсаджений жовтими квітами, особливо гарно виглядає. Також радимо не просто прогулюватися вздовж хатинок, а заглядати всередину – там дуже цікаві експозиції. Тільки не приходьте до музею у дні, коли багато весіль. У такі дні всі пеньки, лавки і все, де можна розставити шампусік та пластмасові стакани, – все це заставлене цим непотребом. Ну і юрби баб у блістящих платтях і дядьків напідпитку, які псують кадри своїм виглядом.

Ужгород. Закарпатський музей народної архітектури та побуту.

Ужгород. Церква архістратига Михаїла (1777) у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.

Ну от, відгуляли ми весілля у скансені, – повертаємось до міста.

Центральною вулицею міста є невелика, але затишна Корзо. Слово це означає «місце для прогулянок», яким вона і є. Тут розташовані магазини і кафе. Все це – у старовинних будинках які були зведені на рубежі ХІХ-ХХ ст. Корзо разом із вулицями Волошина, Театральною площею є місцем для прогулянок та відпочинку. Нещодавно на Корзо підвісили (саме так) пам’ятник ліхтарнику. Дуже багато з’явилося останнім часом в Україні нових прикольних пам’ятників, іноді цікавих, але, в основному, не дуже. Інколи зустрічаються серед них симпатичні. Ужгородський Прометей – один з таких. Під пам’ятником написано, що це – дядя Коля, який протягом десятиліть запалював ліхтарі у місті. Де ти, дядю Колю? Запали ліхтар, а то ввечері по Ужгороду страшно ходити – так темно.

З найцікавіших споруд центру міста слід відзначити римо-католицький костел Святого Юрія (1762-1766), а також хасидську синагогу в мавританському стилі (1904) на Театральні площі, яка зараз є філармонією. Є тут ще декілька скромних храмів, а також безліч цікавих старовинних будинків.

Ужгород. Костел Святого Юрія, 1762-1766.

Ужгород. Колишня синагога, зараз - філармонія (1904).

Ужгород. Центр міста.

Ужгород. Річка Уж з пішохідного мосту.

Ще деталь. Декілька років тому Ужгород (як і все Закарпаття) славився низькими цінами у закладах громадського харчування. Так для Ужгорода минули ті часи, коли гості зі столиці (тобто ми) з воплем «Халява!» намагалися тут переїсти та перепити все меню. Зараз – фіг вам! Ціни виросли майже до столичних. Що стосується затишного інтер’єру, то з останніх відвідин міста запам’яталося кафе на Волошина, не пам’ятаю назву. Може «Августин». Там є цікаві й іноді смачні тістечка, кава, чай тощо. Все, що потрібно любителям солоденького.

Новіша частина міста розташована на іншому березі мальовничого Ужа, куди з центру можна потрапити пішохідним мостом. Тут теж багато старовинних будинків, які не менш цікаві, ніж ті, що у старій частині, але, на жаль, менш доглянуті. А найпомітніша будівля нової частини – все той же вокзал. От вражає він усіх приїжджаючих, які не очікують побачити у маленькому Ужгороді великий, сучасний, збудований з розмахом, але, разом із тим, зі смаком, вокзал. Живцем він набагато цікавіший, ніж на фото.

Чим ще славиться Ужгород? Звичайно ж, церквою Святої Анни або Горянською ротондою (XII-XIV). Ця надзвичайної цінності пам"ятка розташована у передмісті Ужгорода – Горянах, тому доїжджають туди далеко не усі туристи. У храмі збереглися фрески XIV ст. італійських майстрів школи Джотто. На жаль, коли ми були тут, церква була зачинена. Дуже шкода.

Інтернет каже, що в Ужгороді є ще дещо цікаве. Наприклад, липова алея довжиною 2,2 км. Вважається найдовшою в Європі. Це так кажуть.

А ще Ужгород чимось японське місто. А саме тим, що тут цвіте сакура. Буває це наприкінці квітня – початку травня. На превеликий жаль, ніколи не були в цей час у місті. Адже це така вражаюча краса! (Ми тут тихо сперли, вибачте, чуже фото.)

Більше про історію міста, готелі, а також ще трошки фото – за посиланнями нижче.

2006, 2010, 2011