Нарешті знайшовся час написати про одне з наших улюблених міст. У загальній розповіді про наші враження від подорожей Тернопільщиною є згадки й про Кременець, але це місто заслуговує на більше. І тут стає шкода, що не маємо письменницького таланту: як не пиши про Кременець, – все одно вийде лише «жалкоє подобіє». Але ж спробуємо.

Якщо когось цікавить історія міста, то дещо можна прочитати тут. А стосовно того, на що подивитися… Місто буквально напхане пам’ятками архітектури, які починають тішити око відразу ж, при в’їзді до міста.

Коли потрапляєш до міста з боку Тернополя (зручніше за все – автобуси з обласного центру до Кременця йдуть щопівгодини), то відразу ж в очі впадає гора Бона з руїнами замку. Є в Україні багато замків, які збереглися ліпше. А тут самі руїни… Проте які мальовничі. Це один з найгарніших замків нашої країни. Про замок існують легенди, пов'язані з ім'ям королеви Бони Сфорца д’Арагон (1494-1557), дружини короля і великого литовського князя Сигізмунда І Старого. Кажуть, що ця жінка була відьмою і час від часу живилася кров’ю незайманих дівчат. Брехня, звісно ж. Що тільки в нашому світі не вигадають, щоб тільки спаплюжити чесне ім’я порядної жінки. А потрапити до замку є два шляхи:
1. По дорозі, по якій на гору їздять машини. Вона довга і нудна.
2. Навпростець через ліс. Занурюєтеся в районі костелу Святого Станіслава вглиб приватного сектору, йдете повз житлові будинки. Потім будинки закінчуються і починається крутий підйом крізь дерева вгору. І таким чином через деякий час ви підповзаєте до стін замку. Швидко і корисно для здоров’я. До речі, на фотографіях цей підйом здається майже вертикальним, але це не так.

Перший раз ми були у замку вдень. Купа туристів і сонце в об’єктив лупить! Тому наступного разу ми приплентались до замку ввечері. І саме тому на нашому сайті є красиві фотки кременецького замку на заході сонця.
А от третього разу (так, ми були у Кременці три рази) ми були у замку вночі. От де незабутні враження! Химерні абриси руїн у темряві, кажани і якісь стрибаючі потвори у траві… А в небі зорі й місяць! А внизу – вогні нічного міста! Краса!!! Назад вертались лісом для підсилення вражень. Підсилили!
Так що приходьте до замку в будь-який час доби, він завжди вражає. Тільки якісь ... люди аршинними літерами пишуть на стінах замку свої погані думки та імена так, що на все місто видно! (^%*^@%$@#^%$*!!!!!!!!!!!!)

Ну добре, спустилися вниз, йдемо далі по центральній вулиці, яка є відрізком траси Тернопіль-Рівне. У районі Кременця ця траса плавно переходить у вул. Вишневецьку, потім у Шевченка, а потім вже в Дубенську. Так от: найвідоміші та найкрутіші пам’ятки Кременця стоять вздовж цієї траси (будемо її так називати). На в’їзді до центральної частини міста стоїть костел Святого Станіслава (1854-1857). Трохи далі від нього – будинок XVIII ст. «Близнюки», дуже цікава споруда, яка нарешті реставрується. А поруч – парк з могилами радянських воїнів та совковими гіпсовими скульптурами (до речі, кременчани їх ретельно оберігають, фарбують і все таке). А от у глибині цього парку стоїть одна з найкрасивіших архітектурних споруд України – костел єзуїтів. Чомусь біля костелу ми проводимо багато часу. Просто подобається там і все. Там завжди мало людей, а ввечері взагалі нікого. Костел оточений великим комплексом ліцею. Зараз там звичайно нема жодних єзуїтів, а є студенти гуманітарно-педагогічного інституту. Майбутні вчителі, а вони, як відомо, гірші за єзуїтів.

Ми вже казали у звіті про наше відвідування Тернопільщини, що місце біля костелу має якусь історичну достовірність. Коли нікого нема, завжди уявляєш, що зараз на дворі XVIII століття. Точніше, не уявляєш. Само уявляється. Чесно.

А можливо, що вам до вподоби буде колишній францисканський монастир (I пол. XVIII ст.) з його окрасою – церквою Святого Миколая. Обов’язково зайдіть на подвір’я монастиря. Там теж все дихає духом старовини (яка казенна фраза), крім цих ведмедів, звичайно.

Поїхали далі. Бачимо сучасну лютеранську церкву, а за нею – парк "культури і отдиха". Що там є цікавого? А ось що! Так, обов’язково зробіть пару обертів. Побачите місто і зробите чудові фотки з висоти пташиного польоту. Якщо ви прийдете до парку, а чортове колесо (справді, чортове, з огляду на його стан) не працює, то слухайте невеличку таємницю: поруч стоять продавці квітів, а у них є номер мобілки тієї тітки, яка колесо крутить. До речі, за парком, трохи вище, є будинок магістрату ХІХ ст., про що мало хто знає.

Добре, вертаємося на нашу трасу і йдемо далі. Минаємо будинок колишньої семінарії, у якому розташований краєзнавчий музей. Так, саме минаємо. Але якщо ви прихильник нудних совкових, вкритих пилом експозицій, то мілості просім. Так от, минаємо, і потрапляємо до Богоявленського жіночого монастиря (XVIII-XX ст.). Між іншим, місце паломництва фанів УПЦ МП. Місце дійсно красиве, а останнім часом монастир ще й дуже «нєхіло» розбудовується. За монастирем є дуже цікавий цвинтар, про який читайте у окремій розповіді.

Навпроти монастиря стоїть блакитна дерев’яна церква Воздвиження (1887-1889). Симпатична, але все немає часу зайти до неї. Біля цієї церкви найпопулярніша серед туристів частина міста закінчується, і далі траса йде до автостанції, яка міститься, між іншим, в будинку колишньої синагоги. Далі, за автостанцією, по вулиці Дубенській, є ще старовинна церква Покрови (1902-1905), і навіть вокзал є без ознак життя.

І тут ви подумаєте, на цьому закінчуються пам’ятки Кременця? Ні! Не закінчуються! Найцікавіше тільки починається!

Справа в тім, що перший та другий рази ми оглядали в місті традиційні (попсові) місця паломництва туристів: замок, монастирі, козацький цвинтар і т.д. і т.п. Але перед третім приїздом до міста ми озброїлися чудовою картою, на якій побачили багато всього різного-цікавого, що не потрапляє зазвичай в об’єктиви, і про що ми гадки не мали. Всі ці цікавинки розташовані на пагорбах, тому ми зайнялись альпінізмом. Ну так, Кременець знаходиться в горах, Кременецьких.

Отже, якщо будете в Кременці, зверніть увагу на цвинтарі, яких у місті аж шість. Всі вони старовинні, красиві і похмурі. І на всіх ми побували (після цього декілька років на цвинтар не підем!). Інформацію про ці сумні місця з кольоровими ілюстраціями читайте тут.

Що ще? На вулиці Юліуша Словацького є його музей-садиба. Як нам не соромно зізнаватися, але до відвідання Кременця не знали, хто це такий, Словацький. А ви знаєте? Ми вам не скажемо, самі шукайте інформацію. Також обов’язково не пропустить дуже красивий парк із трояндами, що розташований навпроти музею.

Побувавши у музеї Словацького, йдіть далі вгору, щоб відвідати дуже красиве і приємне місце – Кременецький ботанічний сад! Так, є там такий. Між іншим, колись він був найкращим у Російській імперії, і на його основі виник Київський ботанічний сад імені Фоміна. Не знаємо, найкращій Кременецький ботсад, чи ні, але білочки там точно найкращі!

Є у місті багато цікавих житлових і адміністративних будинків. Наприклад, дерев’яний будинок XVIII ст. на вулиці Базарній (знаходиться за францисканським монастирем). А хіба цей будинок не цікавий? А цей? Взагалі цікаво прогулятися старовинними вулицями: Драгоманова, Липовою, іншими… А вулиця Спортова приведе вас до стадіону. За стадіоном є лижні трампліни. Трошки далі є санна траса, довжиною 770 метрів, до якої ми не дійшли. Та й саней у нас нема. Взагалі вулиця Спортова дуже затишна. До речі, ще ми там неочікувано побачили пам’ятник Горькому. Стоїть самотній такий, нікому не потрібний.

Думаємо, що це не все цікаве у місті, звичайно, багато чого ми пропустили. Тому немає сумнівів, що приїдемо до Кременця знову і знову. Чого і вам бажаємо.

2005-2007

Ще інформація:
Любителям мрачняка – Старовинні кременецькі цвинтарі (+багато фото).
Просто любителям – Галерея Кременця (тільки фото).
Ботанікам – Кременецький ботанічний сад (+небагато фото).
Щоб було де переночувати – Готелі Кременця.
Для дуже цікавих – Коротка історія Кременця.
Кому цього написаного замало – до вашої уваги нотатки про Кременець у наших розповідях про подорожі на Тернопілля у 2005 та 2006 роках.