Поїздці до Підгірців передувала велика пошукова робота в одному напрямку: як туди доїхати? Хотілося і Підгірців дістатися, і стулити їх в один день з Олеськом, і поспати зранку подовше. Майже вдалося!

До Олеська ми доїхали без всяких ускладнень (автобусів з автостанції №2 міста Лева йде ціла купа), тільки ось до замку ми не потрапили. Запам’ятай, туристе: у понеділок в Олеському замку – вихідний!!! Навіть якщо це Трійця, Великдень, Перше травня і День Незалежності, і туристів у замок суне тьма тьмуща. Конєшно, можна вмовити охорону пустити, тільки "треба почекати" (чого почекати, чи ког – на не сказали). Ми чекали хвилин сорок і вирішили, що краще не будемо гаяти часу і поїдемо в Підгірці, які причаїлися зовсім недалеко від Олеська.

По трасі, де розташоване Олесько, їдуть якісь автобуси на Броди, але чекати їх – як погоди з моря. Тому ми вскочили у першу-ліпшу попутку і рвонули по трасі, толком не знаючи, де нам треба виходити.

Недовго ми їхали, коли праворуч відкрилася дивовижна картина: там десь далеко на горизонті – величний палац, справжня середньовічна твердиня серед смарагдових пагорбів! Краса нєопісуєма!

Ми їхали ще деякий час, спостерігаючи дивовижний краєвид із замком, але зупинятися і вийти так і не наважувалися, тому що до замку було далеченько. По дорозі проїхали дуже динамічний такий пам’ятник червоноармійцям на конях (станом на 2016 р. від пам'ятника залишився лише скелет).

Нарешті ми під’їхали до зупинки з назвою “Підгірці”, вийшли і пішли собі полем у напрямку замку. До речі, якщо проїхати далі, то там дорога раздвояєцца: та гілка, що праворуч, веде на Золочів. Тут і треба виходити, і туди, в напрямку Золочева, і треба йти. Так до Підгірців ближче.

А ми пішли собі в нестерпному очікуванні побачити справжню архітектурну перлину України! І відразу ж почались наші страждання. Дорога до замку вела по ораному полю. Ніколи в житті ми не спостерігали такого жахливого вітру. Він був настільки сильний, що доводилося буквально долати його як потужну течію гірської річки. Довелося обмотати плащем голову, щоб не застудити життєво важливі органи (вуха). Не знаємо, чи тільки там буває такий вітер, чи завжди у полі так, але коли ми його перейшли хвилин десь за 30, то обличчя були як кирзовий чобіт, тобто, сильно обвітрені. Короче, жизнь прожить – нє полє пєрєйтіть. (У серпні 2009 року картина була зовсім інша – спека і жодного вітерця. До того ж кукурудзи натирили повний рюкзак.)

І от ми зайшли у невеличке село. Дорога вгору привела нас до заднього фасаду замку (саме з цього боку замок на фото найкрасивіше виходить). До речі, там є такий цікавий сад. Ми були тоді, коли ще не було листя на деревах, тому коряві стовбури і покручені гілки цих дерев просвічували, і здавалися казковими істотами. (У 2009 році ми були вже влітку, тому листя дещо невілювали "казковість" дерев, але все одно дуже гарно!)

А палац дійсно вражає. Навіть якщо не знати його історію, все одне відразу видно, що у свій час він не міг не бути знаменитим на всю Європу. Його велич, архітектурне виконання та мальовничість дозволяє віднести палац до найкрасивіших споруд. Побудований він був протягом 1635-1640 рр. за наказом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського архітектором Андреа дель Аква.

На жаль, добрих слів неможливо сказати про стан замку. Він жахливий. Всередині все занедбано. За часів радянської влади у палаці містився туберкульозний диспансер До речі, як і в палаці у Шарівці Харківської області. Напевно, у комуністів був чіткий план розподілу пам’яток архітектури серед населення: в монастирях – колонії, в палацах – тубдиспансери. Ну, це жарти, повернемося до нашого замку. У 1956 р. декор палацу був знищений великою пожежею. Зараз палац належить Львівській галереї мистецтв, у фондах якої зберігаються речі з палацу. Тривають ремонтні роботи, і скільки вони ще триватимуть – невідомо. Зараз всередині палацу немає майже нічого цікавого. От каміни, наприклад, такі є.

Від головного входу до палацу веде алея, яка врешті доведе вас до костелу Святого Йосипа (1752-1766, арх. К. Романус, ск. С. Фесінгер). Споруда дуже цікава, хоча портик приліплений до ротонди як якась стороння деталь, яку просто нема куди подіти було. Ну, це суб’єктивне. Костел дуже красивий. Самі бачите. Біля костелу – колони зі статуями Марії та Йосипа. А ще імпровізоване футбольне поле.

Взагалі територія навколо палацу – це парк з цікавими деревами. Ось, наприклад, одне з них вразило своїми об’ємами.

Коли ми гуляли парком, то за житловими будинками побачили куполи дерев’яної церкви. Подивитися на неї ми не встигли, відклавши цю справу до наступного разу. Але, на жаль, ми не зможемо зробити цього більше ніколи. У 2006 році Михайлівська церква (1720) згоріла. Цю новину ми сприйняли з великим жалем. Після таких втрат залишаються такі ж порожнечі, як і після смерті славетних людей. Сумно...

Поверталися ми до Львова не тою дорогою, якою приїхали. Прямо біля костьолу проходить дорога Броди-Золочів. І є зупинка, де можна сісти на автобус до Золочева (ходить рідко). А із Золочева їде велика кількість маршруток до Львова. Через дві години ми були у місті.

Травень 2006

Фотогалерея Підгірців
Коротка історія Підгірців
Як доїхати до Підгірців