Перша згадка про Коломию міститься у Галицько-Волинському літописі під 1241 р.

Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. На думку археологів, фортеця існувала вже у сер. XII ст., коли кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю, і діяв важливий сухопутний торговельний шлях – Берладська дорога, що вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли 4 фортеці – в Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.
Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в сер. XIII ст. під час монголо-татарської навали. І цілком можливо, що і коломийська фортеця могла бути спалена у 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі укріплення.
Згодом укріплений центр Коломиї знаходився поблизу теперішньої ратуші. Це місце в історичних джерелах мала назву Старий Двір.

У 1405 р. Коломия отримала магдебурзьке право.

У 1411 р. Коломию з усім Покуттям було продано на 25 років молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих же міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утримання.

У 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи.

У 1498 р. турки і волохи зруйнували місто, рухаючись на захід. Відтоді вони майже щороку плюндрували Покуття. У 1502 і 1505 рр. Коломия була спалена, горіла вона і у 1513, 1520, 1531 і 1594 рр., а у 1589 р. місто було знищене дощенту, населення – вирізане або забране в ясир.
У 1612 р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, у 1618 р. – 4 рази, у 1621 та 1624 рр. – по два рази.

У 2-й пол. XVII ст. у селах Коломийського повіту посилився опришківський рух.

У 1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, Коломия відійшла під владу Габсбургів. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 р. місто було включене до Станіславської округи.

На околицях міста стали виникати німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує у Коломиї 6 військових казарм та 3 порохові склади. У місті концентрується велика кількість війська, створюється до 70 карних загонів для боротьби з опришками.
У 1811 р. було створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.

У 1866 р. з'явилось залізничне сполучення Львів-Чернівці, колія проходила через Коломию.

У 1848 р. після австрійської революції у місті відкрився перший український театр Галичини перша українська читальня. Згодом була відкрита перша гімназія (1861), друкарня (1864) і філія «Просвіти» (1875), вийшла перша міська газета (1865), було започатковане книговидання (1867) і загальне шкільництво (1894).

У 1880 р. у Коломиї був заарештований Іван Франко, який провів близько трьох місяців у місцевій тюрмі.

У 1892 р. було відкрито Коломийську українську гімназію.

15 вересня 1914 р. у Коломию вступили російські війська. Під час перебування царських військ було зруйновано пам'ятник Шевченку, заборонено видання української преси та книг, закрито українські книгарні та бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква.

1 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. У ніч на 1 листопада український військовий комітет перебрав владу і у Коломиї. 15 грудня 1918 р. місто урочисто провело на польський фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. понад стотисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня Коломию зайняло румунське військо. У місті до 1939 р. встановилася польська влада.

За часів Другої світової війни третину міста було спалено, єврейське населення було знищене. 28 березня 1944 р. радянські війська знову зайняли Коломию. Почалася відбудова міста, але поруч з тим значну частину місцевої інтелігенції арештували і вивезли до Сибіру, потерпіли священники, були зруйновані та перебудовані деякі храми.

У 1990 р. у День Злуки у Коломиї було піднято синьо-жовтий прапор.

Зараз у місті мешкає бл. 60,5 тис. осіб.

На фото у тексті:
Народний дім на вул. Театральній, 1902;
Пам'ятний знак Олені Кисілевській, організаторці жіночого руху на Станіславівщині;
Пам'ятник Борцям за незалежність України.

Архітектурні пам'ятки Коломиї (2010)
Галерея Коломиї (2006)
Інформація про музей "Писанка"
Готелі Коломиї